ищу сергея панасенко николаевича-отец был аптекарем- мать светлана- ты мне когда

то написал письмо в бразилию-мой адрес-vukols@i.ua-скипе-VUKAMENETS ПО СУБОТАМ по вашему времени после 8 ночи-панасенко виктор и николай-

напиши как обстоять у вас дела-толко пиши и активно приходи на связь.виктор

Аджамка — село, центр сільської Ради. Розташована на річці Аджамці, лівій притоці Інгулу, за 21 км від Кіровограда і за 11 км від залізничної станції Медерове. З обласним центром сполучена автошляхом. Населення — 5253 чоловіка. Сільраді підпорядковані також населені пункти Григорівка, Новомико-Лавка, Павло-Миколаївка, Привілля, Радянське.

На території теперішньої Аджамки люди жили з давніх-давен — про це свідчать «найдені тут кам’яні знаряддя доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) та скіфо-сарматського періоду (IV ст. до н. е. — II ст. н. е.), а також давньоруська зброя. На початку XVIII ст. тут були розташовані козацькі зимівники. В першій половині 50-х рр. засновано одне з новослобідських поселень. Протягом 1752—1753 рр. тут селилися українці, росіяни, серби, молдавани. Вони брали участь у спорудженні фортеці Св. Єлисавети, а також в охороні південних кордонів від нападів татар і турків, В 60-х рр. XVIII ст. це поселення згадується як сотня-слобода Новослобідського полку, на чолі якої стояв сотник К. Вовк. Старшина користувалася великими пільгами і земельними наділами (50—200 десятин). З козаками вона поводилася як з підданими, всіляко експлуатуючи підсусідків і почасти козаків-підпомічників. У січні 1769 року Аджамку захопила орда татар під проводом хана Керим-Гірея. Багато мешканців втекло до фортеці Св. Єлисавети та у навколишні ліси. Татари пограбували і спалили село, в якому тоді налічувалося вже близько 900 дворів. Після вигнання ханського війська в село повертаються його жителі. Поступово Аджамка відбудовувалася. Тут розташувалася 19-а рота Єлисаветградського пікінерського полку. 1777 року село увійшло до Олександрійського повіту.

Через 10 років Аджамка стала казенним селом, де було 310 дворів і 933 душі чоловічої статі. В 1821 році її перетворили на військове поселення. Більшість чоловіків Аджамки служили в Малоросійському кірасирському полку. Постійні муштри і важка фізична праця в полі — такою була доля поселенців. Після ліквідації військових поселень колишніх поселенців переведено на становище державних селян. 1863 року в Аджамці — волосному центрі Олександрійського повіту проживало 4598 чоловік. Поряд із землеробством у містечку розвивалося ремісництво. У середині 80-х рр. в Аджамці було 110 дрібних ремісничих підприємств та 11 крамниць. На базарах, що проводилися щодня, продавали сукно, полотно, залізо, шкіру, м’ясо, діжки, рибу тощо.

У квітні-травні 1865 року жителі Аджамки підтримали державних селян Новгородки, які відмовилися виконувати повинності і вимагали замінити всіх сільських старшин. Викликаний сюди властями полк драгунів жорстоко розправився з непокірними. Однак і після цього на вимогу властей дати письмове підтвердження про «беззаперечне підкорення начальству» більшість учасників заворушення відповіла відмовою. Згідно указів 1866—1867 рр. за державними селянами Аджамки закріпили в середньому по 6,7 десятини на двір. З розвитком капіталізму посилилося класове розшарування села. Через 20 років після виходу у світ царських указів на один селянський двір припадало лише 1,7 десятини землі6. В середині 90-х років 44 проц. селян зовсім не мали робочої худоби і були майже безземельними. 7 тис. десятин кращої землі сконцентрувалося у поміщиків і зростаючої сільської буржуазії — куркулів. Протягом останньої чверті XIX і на початку XX ст. врожай основних зернових культур в селянських господарствах не перевищував 25 пудів з десятини. В той час урожайність на поміщицьких землях, де застосовувалися сільськогосподарські машини, була в 1,5—2 рази вищою. Сподіваючись поліпшити своє матеріальне становище, деякі селяни займалися ремісництвом. У 1905 році в Аджамці налічувалося 70 кравців, 50 шевців, 20 ковалів, 20 столярів і теслярів. Бідноті доводилося найматися за мізерну плату до поміщиків і куркулів. У весняний період наймит одержував від 25 до 33 коп., а восени — 27—40 копійок. Доведені до крайньої бідності, трудящі села не раз виступали проти утисків і соціальної несправедливості. Так, у червні 1883 року, коли місцевий піп та урядник захопили громадську землю, селяни скликали сходку, на яку зібралося понад 300 чоловік. Сходка переобрала старосту, який потурав попові і уряднику. Царські власті розправилися з повстанцями; селянина П. Долинку та 11 його однодумців засудили до різних строків тюремного ув’язнення.

В середині 90-х рр. XIX ст. ліберальний народник М. Левитський почав проповідувати серед жителів Аджамської волості вигідність об’єднання у землеробські товариства, сподіваючись, що вони допоможуть селянам придбати сільськогосподарську техніку. У 1895—1896 роках з його ініціативи тут створено 26 таких товариств. До кожного з них входило по 3—5 селянських господарств. Хоч Левитський і заявляв, що ці товариства на чолі з артільними старостами сприятимуть сільським властям у зборі й стягненні податків, нагляді за виконанням різноманітних повинностей, царський уряд не підтримав їх. Більше покладаючись на солдатські багнети і козачі нагаї, місцева влада майже позбавила кредитів товариства, які скоро розпалися. Селяни не припиняли чинити опір свавіллю поміщиків. Восени 1900 року вони почали вимагати, щоб землевласниця Волкова знизила орендну плату за землю, розігнали поліцейську команду, що прибула для розправи з непокірними. У вересні 1904 року в Аджамку приїздила відома революціонерка Р. С. Землячка, яка за завданням В. І. Леніна проводила на півдні України роботу по підготовці до III з’їзду РСДРП. Тут відбулася нарада соціал-демократів Єлисаветграда, Знам’янки й Аджамки. В роки першої російської революції у селі сталося кілька виступів. Влітку 1906 року з ініціативи місцевих жителів членів РСДРП В. П. Коваленка і М. М. Крикуненка на базарній площі проведено мітинг, на який зібралося до 500 чоловік. Організатори ознайомили присутніх з «Статутом об’єднаних херсонських губернських сільських організацій РСДРП». Поліція розігнала мітинг, а В. П. Коваленка й М. М. Крикуненка заарештувала. їх допитували, били різками, але нічого не дізнавшись, через три дні звільнили.

Рішучий опір чинили аджамці проведенню столипінської аграрної реформи. Протягом 1907—1908 рр. 59 заможних господарств виділилися на хутори. Малоземельні селяни, які виходили з общини, остаточно розорювалися. Не маючи худоби, реманенту та грошей для оплати податків, вони продавали свої наділи, а самі йшли на заробітки, наймалися до місцевих багатіїв. Тому трудящі Аджамки виступали проти відрубів і хуторів, не сплачували податків, проганяли землемірів, а також урядників та інших представників влади.

Населення Аджамки майже повністю було позбавлене медичної допомоги. Лише на початку 90-х рр. минулого століття повітове земство відкрило тут дільничну лікарню, яка обслуговувала 5 волостей (80 тис. чоловік). Лікарня мала всього 15 ліжок. її штат складався з одного лікаря і 2 фельдшерів. У волості час від часу спалахували епідемії, що забирали життя багатьох людей. В окремі роки помирало більше половини новонароджених дітей. Наприкінці XIX ст. в селі відкрили 2 церковнопарафіяльні і 2 земські однокласні школи, в яких працювали 7 учителів. По Аджамській волості навчанням охоплювалося 18—20 проц. дітей шкільного віку. Заняття проводилися в селянських хатах. Лише в 1911—1913 рр. споруджено шкільні приміщення. 1912 року Херсонське губернське земство заснувало в Аджамці сільськогосподарську дослідну станцію, завданням якої було вивчати техніку рільництва, головним чином, агротехніку вирощування зернових культур в північній частині губернії. У роки першої світової війни близько тисячі чоловіків села мобілізовано в армію, багато родин лишилися без годувальників. Зросли податки й побори. Після повалення самодержавства в Аджамці у березні 1917 року створено селянський комітет. Та сподівання бідноти на одержання землі і поліпшення свого становища були марними. Тому вона дедалі рішучіше виступає проти місцевих органів Тимчасового уряду. У вересні 1917 року в селі відбувався мітинг, на якому прибулий з фроату житель села В. П. Коваленко закликав селян до боротьби заземлю. Селяни почали відбирати у поміщиків реманент, засівали їх землі. Одержавши звістку про перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді, жителі Аджамки розгорнули боротьбу за встановлення Радянської влади у селі. В кінці січня 1918 року при допомозі єлисаветградських робітників було організовано революційний комітет, головою якого став колишній матрос, більшовик Ф. А. Ремигайло. На початку лютого ревком та створена при ньому земельна комісія розпочали роботу щодо здійснення ленінського Декрету про землю.

З наближенням австро-німецьких військ ревком організував збройний загін із селян. Очолили його А. С Крикуненко, Ф. А. Ремигайло і В. П. Коваленко. Загін дійшов до станції Медерове. З’єднатися з революційними військами загону не вдалося, під станцією Медерове бійці вступили в бій з окупантами. В березні кайзерівці увірвалися до Аджамки. Вони відновили владу поміщиків і куркулів, грабували селян, влаштовували криваві розправи. В травні розстріляли голову земельної комісії комуніста М. В. Головченка і ще чотирьох сільських активістів. Боротьбу трудящих очолив Аджамський підпільний більшовицький осередок, організований на початку 1918 року, до складу якого на чолі з В. П. Коваленком входило сім чоловік. Тільки протягом серпня — вересня 1918 року підпільники провели 6 селянських зборів4 і розповсюдили понад тисячу листівок. Після вигнання загарбників у листопаді 1918 року владу в селі захопили куркульсько-націоналістичні елементи, які спиралися на підтримку петлюрівських загонів. Виконуючи рішення II з’їзду КП(б)У, сільські комуністи продовжували боротьбу проти ставлеників Директорії. На початку лютого 1919 року війська Червоної Армії визволили Аджамку. Влада перейшла до рук революційного комітету. В березні було обрано волвиконком, який продовжив розподіл відібраної у поміщиків землі між безземельними та малоземельними селянами. Для боротьби з контрреволюцією військовий комісар А. С. Крикуненко сформував загін з 100 чоловік. На початку травня в село увірвалися григор’євці. В одному з боїв бандити захопили А. Крикуненка і розстріляли. До останнього подиху він тримався мужньо і перед розстрілом вигукнув: «Хай живе Ленін! Хай живе Радянська влада! Смерть імперіалізму!».

Григор’євці були розгромлені, проте в середині серпня село захопили денікінці. Наприкінці січня 1920 року, коли Червона Армія визволила Єлисаветградщину від білогвардійців, створений у селі ревком розгорнув боротьбу за зміцнення Радянської влади. Виконуючи закон Всеукрревкому від 5 лютого 1920 року, він проводив облік землі і реманенту, визначив норми наділів. У травні обирається волвиконком. Тоді ж виник комітет незаможних селян. КНС допомогав сім’ям червоноармійців і бідняків, їх забезпечували посівними матеріалами, реманентом. Понад 19 тис. пудів зерна до липня 1920 року здано у фонд Червоної Армії.

У жовтні 1920 року в Аджамці перед походом на Врангеля стояли частини 6-ї кавалерійської дивізії Першої Кінної армії. Багато юнаків села добровольцями вступили тоді до Червоної Армії і хоробро билися з ворогами Радянської влади. 15 з них за бойові заслуги відзначені нагородами. І. І. Маломужа удостоєно ордена Червоного Прапора, а Г. М. Бойка, який був секретарем партосередку першого ескадрону 14-ї кавалерійської дивізіі\нагороджено іменною зброєю. Після розгрому врангелівців в Аджамці деякий час дислокувалася 14-а кавалерійська дивізія, якою командував герой громадянської війни О. Я. Пархоменко. Вона боролася із рештками контрреволюційних банд в Олександрійському та Єлисаветградському повітах. Після переможного закінчення громадянської війни жителі Аджамки приступили до відбудови народного господарства. З радістю зустріли аджамці рішення X з’їзду РКП(б) про заміну продрозверстки продподатком. Свою вдячність В. І. Леніну вони висловили в телеграмі від 10 квітня 1921 року: «Заслухавши доповідь про Всеросійський X з’їзд РКП(б) і ознайомившись з Вашою промовою про державний податок, що заміняє розверстку, висловлюємо Вам свою глибоку вдячність за вираження в ній думки, яка цілком відповідає справжнім інтересам держави і народних мас …». У 1921 році під керівництвом сільської Ради завершено розподіл земель та закріплено їх відповідно до закону Радянського уряду України від 2 березня 1921 року за селянськими господарствами на 9 років. Селяни одержали від Радянської влади понад 2300 га орної землі.

Завдяки великій роз’яснювальній роботі, яку проводили серед селян комуністи, Рада та КНС, трудове селянство Аджамки поступово переконувалось у перевагах колективного господарювання над одноосібним. 1923 року з допомогою робітників Єлисаветградського заводу «Червона зірка», що стали постійними шефами села, тут виникла сільськогосподарська артіль «Червона зірка», до якої увійшло 20 незаможників з 89 десятинами орної землі. Комнезам допоміг їй придбати трактор. Уже в перший рік свого існування артіль збирала вищі врожаї, ніж селяни-одноосібники, і була учасником губернської сільськогосподарської виставки. Восени 1924 року окружна газета писала, що артіль, завдяки застосуванню сівозміни, плановому веденню господарства, домоглася урожаю пшениці по 190 пудів з десятини.

З молодим господарством підтримували тісний зв’язок працівники Аджамської сільськогосподарської дослідної станції, яка відновила свою діяльність у 1922—1923 рр. Вони вчили членів артілі впроваджувати досягнення сільськогосподарської науки, допомагали сортовим насінням. До 1925 року станція розширила обсяг роботи. При ній було відкрито агрохімічну лабораторію. В 1924 році в селі виникли ще дві артілі: «Орач» і «Допомога». А у січні 1926 року створено машинно-тракторне товариство «Крок уперед» на чолі з комуністом Н. Г. Кукуленком. Завдяки широкому застосуванню сільськогосподарської техніки, в артілях вирощували кращі сорти різних зернових культур, які використовували колективні господарства Єлисаветградського району. Партійна організація села і сільська Рада сприяли налагодженню роботи культурно-освітніх закладів. У 1920 році в селі вже працювали 8 початкових шкіл, дві бібліотеки і хата-читальня. В 1923 році відкрився сельбуд, який носив ім’я В. І. Леніна. Активними помічниками Ради і партійної організації в усіх заходах були комсомольці (комсомольська організація на селі утворилася 1924 року). Вони згуртували навколо себе молодь, залучали її до активної громадської роботи. За їх участю того ж року у школах села створюються піонерські організації.

У 1929 році на базі 17 дрібних колективних господарств, що виникли протягом 1922—1928 рр., в селі організовано великий колгосп ім. Леніна, до якого входило 1636 селянських дворів з площею землі понад 10 тис. га. Очолив його комуніст Н. Г. Кукуленко. У 1930 році в цій артілі об’єдналося понад 2200 господарств, що становило 94,3 проц. всіх селянських дворів Аджамки. Вже в 1930 році артільні лани обробляли 11 тракторів, 4 молотарки, тракторні плуги, сівалки машинно-тракторного товариства. Колгоспники своєчасно зібрали врожай, успішно виконали план хлібоздачі. На трудодень вони одержали по 1,3 крб. і більш як по 3 кг. зерна.

Партійна і комсомольська організації восени того ж року створили з кращих колгоспників буксирну бригаду для організації допомоги бідняцько-середняцьким масам Вознесенського району Одеської області. Аджамські буксирники побували і провели значну політичну і господарську роботу в селах Єланці і Великому Солоному. Зміцнювалися дружні зв’язки колгоспників з робітниками Єлисаветградського заводу «Червона зірка». Шефські бригади червонозорівців допомагали сільським трударям ремонтувати інвентар, брали участь у сівбі та жнивах, проводили масово-політичну роботу серед населення. Важливу роль у технічному озброєнні колгоспного виробництва відіграла машинно-тракторна станція, заснована 1932 року. Політвідділ МТС в 1933—1934 рр. подав практичну допомогу аджамським артілям в їх організаційному зміцненні, зокрема, щодо впорядкування оплати праці колгоспників, поліпшення трудової дисципліни і подолання знеосібки у використанні реманенту. 1932 року на базі артілі ім. Леніна створено 12 колгоспів. При політвідділ і працювала річна школа колгоспного активу, в якій навчалося 40 чоловік. Вони вивчали історію партії, питання колгоспного будівництва, агротехніку. Починаючи з середини 30-х років при Аджамській МТС діяли гуртки агротехнавчання та різні підготовчі курси, які щороку відвідувало понад тисячу колгоспників. Значну пропаганду агротехнічних знань проводили працівники Аджамської науково-дослідної сільськогосподарської станції, яку 1932 року реорганізовано в Українську науково-дослідну станцію олійних культур. У 1956 році на її базі створено Кіровоградську обласну сільськогосподарську дослідну станцію.

Навесні 1934 року Аджамку відвідав голова ВУЦВК Р. І. Петровський. Він цікавився роботою сільської партійної організації, дав ряд практичних порад щодо організаційного і господарського зміцнення колгоспів. З кожним роком аджамські артілі ставали все заможнішими. Успішно розвивалася основна галузь виробництва — хліборобство. Вже в 1936 році машини виконували 80 проц. усіх польових робіт. Напередодні Великої Вітчизняної війни в Аджамській МТС налічувалося 60 тракторів, 42 комбайни і багато іншої сільськогосподарської техніки. У 1940 році колгоспи села зібрали в середньому по 14 цнт зернових з га. Перше місце по врожайності займали артілі ім. Дзержинського та ім. Ворошилова.

Великі заслуги в боротьбі за багату ниву мали, зокрема, механізатори ударники праці С. М. Припутень, М. М. Бойко, Ф. С. Козленко, П. Д. Короленко, В. В. Маломуж, К. О. Мільченко, М. Д. Різниченко та інші. Вони систематично перевиконували виробничі норми, показували приклад високоякісного обробітку грунту. Так С. М. Припутень у 1938 році трактором ХТЗ виробив 902 га умовної оранки і зекономив 5245 кг пального. 1939 року його сумлінну працю відзначено найвищою урядовою нагородою — орденом Леніна. В 1935 році Аджамка стала центром району. Село було на той час радіофіковано. Побудовано електростанцію. Більше половини селянських хат мали електричне освітлення. Медичне обслуговування в селі здійснювали райлікарня, поліклініка, райсанепідстанція, дитяча та жіноча консультації, де працювало 12 лікарів і 15 чоловік з середньою медичною освітою. У 1936 році Наркомат охорони здоров’я УРСР відзначив Аджамську лікарню грошовою премією за зразкове обслуговування трудящих. У другій половині 30-х років в селі збудували три нові школи. В 1940/41 навчальному році тут було вже 10 шкіл, з них 2 середні, 3 семирічні і 5 початкових. 1930 року відкрито сільськогосподарський технікум, в якому перед війною навча¬лося 140 чоловік. Центром проведення культурно-масових заходів став сільський будинок культури. Працювали гуртки художньої самодіяльності, бібліотека тощо. Діяв кінотеатр.

Виховані на ідеях Комуністичної партії, в дусі інтернаціоналізму, трудящі Аджамки разом з усім радянським народом подавали допомогу революційній Іспанії. Вони зібрали у 1936 році блцзько 4 тис. крб., на які закупили і відіслали до Іспанії продовольство, одяг, медикаменти тощо. І. М. Лісовенко і Т. Т. Маломуж у 1936 році пліч-о-пліч з іспанськими республіканцями боролися проти фашизму.

Відвагу і хоробрість проявили в боях біля озера Хасан, на річці Халхин-Гол і на радянсько-фінляндській війні комуністи, згодом генерали Червоної Армії О. К. Запорожченко, В. Г. Маломуж та Л. Г. Маломуж. Як тільки стало відомо про підступний напад фашистів на нашу країну, трудящі Аджамки зібралися на багатолюдний мітинг. У своїх виступах вони висловлювали готовність до останнього подиху захищати Вітчизну. Комсомолець І. Доленко заявив: «Я боротимуся проти заклятого ворога до тих пір, поки буде битися моє серце, а руки триматимуть зброю, і закликаю всіх громадян села наслідувати це правило». У липні районні і сільські партійні та радянські органи евакуювали на схід техніку МТС і колгоспну худобу. 4 серпня 1941 року в село вдерлися фашисти. За два з половиною роки окупації гітлерівці по-звірячому закатували 49 партійних та радянських активістів, 872 чоловіка силоміць відправили до Німеччини. Багатьох вигнаних на чужину людей за протест і непокірність кидали в концтабори. Жертвами фашистського терору стали жителі села М. К. Бойко, М. Є. Бондаренко, Ф. Ф. Маленко, М. Ю. Соменко та інші. Боротьбу проти гітлерівців очолили комуністи. Влітку 1941 року Аджамський райком КП(б)У виділив людей для роботи в підпіллі і визначив зв’язківців та явочні квартири. Вже восени 1941 року в селі почала діяти партійно-комсомольська диверсійна група у складі 18 патріотів. Вони тримали зв’язки з партизанським загоном ім. Ворошилова. В січні 1942 року аджамські та гаївські підпільники об’єдналися в Аджамську підпільно-диверсійну групу, командиром якої призначено комуніста В. М. Сушка, а його заступником — І. А. Щирого. Підпільники вели агітаційну роботу серед населення, розповсюджували антифашистські листівки, організовували саботаж господарських робіт тощо. Патріотам удалося встановити зв’язок з дев’ятьма німецькими солдатами-антифашистами, від них вони діставали для партизанів зброю. А коли німецьких антифашистів за доносом провокатора заарештували і кинули в тюрму, підпільники організували їх втечу. Зв’язковими між диверсійною групою і партизанським загоном були піонери В, Авраменко, М. Линченко і Л. Ткачов.

У травні 1942 року Аджамську підпільно-диверсійну групу викрили фашисти. Всіх її учасників заарештували й стратили. Багатьом з них не було й вісімнадцяти років, але вони мужньо вели себе перед стратою. Комсомолки-підпільниці Л. І. Ко-дацька і О. Д. Гармаш співали «Інтернаціонал», а командир групи В. М. Сушко закликав населення посилювати боротьбу з фашистами.

Багато аджамців проявили мужність і хоробрість на фронтах Великої Вітчизняної війни. Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінили бойові подвиги Д. А, Аристархова та І. А. Марийського, удостоївши їх звання Героя Радянського Союзу. Взвод Д. Аристархова у січні 1945 року ціною величезних зусиль відстояв у нерівному бою один з важливих плацдармів під час форсування річки Вісли. Молодший лейтенант І. А. Марийський у квітні 1945 року врятував від висадження в повітря фашистами міст через Дунай на підступах до Відня і тим самим забезпечив успішне форсування ріки на важливій ділянці фронту. Вихованець Аджамської середньої школи пілот-комуніст Г. М. Андріяшевський в перший день битви на Орловсько-Курській дузі 5 липня 1943 року, протаранивши своїм винищувачем фашистський літак, загинув смертю хоробрих. Ім’ям Г. М. Адріяшевського названа одна з вулиць Аджамки, а також піонерська організація Устинської середньої школи Бєлгородської області, де відбувся повітряний бій і поховано героя. 2360 аджамців воювали на різних фронтах війни, більшість з них нагороджено орденами та медалями за мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Понад 800 чоловік віддали життя в боях за свободу і незалежність рідної Вітчизни. 5 січня 1944 року частини 9-ї повітряно-десантної гвардійської дивізії 5-ї гвардійської армії і частини 6-ї дивізії 7-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту визволили Аджамку від німецько-фашистських окупантів. Хвилюючою була зустріч її жителів з командиром танкового батальйону Л. Г. Маломужем і лейтенантом М. В. Лісовським, які брали участь в бою за рідне село.

Одразу ж після визволення села відновили роботу райком КП(б)У, районна і сільська Ради. Вся їх діяльність була спрямована на відродження зруйнованого окупантами господарства. Фашистські загарбники пограбували колгоспи, перетворили на руїни центр села, МТС, електростанцію, поліклініку, лікарню, 22 магазини, спалили 453 будинки, знищили пам’ятники і зелені насадження. Весною 1944 року розпочали роботу всі 12 колгоспів і МТС. Велику допомогу подала їм держава.

Господарства Аджамського району одержали 300 тис. крб. на розвиток тваринництва, 100 тис. крб. — на будівництво виробничих приміщень і 500 тис. крб. — на відбудову жител колгоспників. Трудящі східних областей РРФСР та середньоазіатських радянських республік надіслали колгоспам Аджамського району 411 коней, 230 голів великої рогатої худоби, 625 овець, 59 свиней. Самовіддано працювали колгоспники. Незважаючи на труднощі, вони провели весняну сівбу 1944 року за тиждень, успішно зібрали врожай і достроково виконали план хлібозаготівель. До кінця року механізатори МТС власними силами склали з деталей пошкодженої під час війни техніки 11 тракторів, 5 комбайнів, 2 молотарки, 12 тракторних плугів, 10 культиваторів, 2 автомобілі, 10 двигунів. Ці машини використовувалися на сільськогосподарських роботах в 17 колгоспах району, які обслуговувала Аджамська МТС Трудящі Аджамки під керівництвом сільської Ради, територіальної парторганізації доклали також багато зусиль для благоустрою і налагодження культурного життя села. На кінець 1945 року тут працювали бібліотека, сім шкіл, кінотеатр. Відкрилася районна лікарня, дитячий садок і ясла. Складні завдання постали перед трудівниками села в четвертій п’ятирічці. В перший повоєнний рік аджамським хліборобам вдалося освоїти 85 проц. всієї орної землі, але через посуху врожай був низьким. У 1948 році колгоспи відновили всі довоєнні посівні площі. Наступного року колгоспники артілі ім. Ворошилова виростили найвищий в районі врожай. Вони зібрали в середньому по 16 цнт пшениці та 40 цнт кукурудзи з га, а ланкові Л. Шевченко, М. Андріяшевська і Л. Ярошенко — по 55—57 цнт кукурудзи. План виробництва м’яса і молока було виконано на 120 проц. У 1949 році на колгоспних ланах працювало тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин більше, ніж їх було тут у довоєнному 1940 році. Виросли кадри механізаторів, навчання і перепідготовку яких організовували при МТС. Велику допомогу колгоспам у ті роки подали робітничі колективи кіровоградських заводів «Червона зірка», «Більшовик» і «Червоний Профінтерн».

Дальшому розвитку артільного виробництва сприяло укрупнення господарств. У 1950 році на базі 12 колгоспів в селі створено шість. Протягом 1955—1957 рр. вони влилися в 3 великі артілі: ім. Ілліча, ім. XX з’їзду КПРС та «Росія», за якими закріпили близько 17 тис. га сільськогосподарських угідь. Вже за перші п’ять років після об’єднання в колгоспах села виробництво м’яса, молока та інших продуктів тваринництва майже подвоїлося. Тільки за 1951—1953 рр. грошові прибутки артілей збільшились у півтора раза. Артіль ім. XX з’їзду КПРС однією з перших у районі 1958 року перейшла на грошову оплату праці колгоспників1. У 1959 році Аджамка ввійшла до складу Кіровоградського району.

Після березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС зміцніла матеріально-технічна база всіх трьох господарств, значно поліпшився обробіток грунту, під посіви почали більше вносити мінеральних і органічних добрив. Розширено було площі, які засіваються високоврожайними районованими сортами зернових і технічних культур. Готуючи гідну зустріч піввіковому ювілею Радянської влади, аджамські хлібороби виростили високі врожаї і продали державі понад 75 тис. цнт зерна. Трудівники колгоспу «Росія» значно перевиконали соціалістичні зобов’язання, взяті на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. З кожного гектара в середньому зібрали по 36,6 цнт зернових, у т. ч. кукурудзи — по 52 цнт. У два рази більше проти плану колгосп продав державі пшениці. Голову правління П. С.Крупченка було обрано делегатом Третього Всесоюзного з’їзду колгоспників. Того ж року колгоспові «Росія» присвоєно звання колгоспу високої культури землеробства. А в наступному році це звання завоювали також хлібороби артілі ім. XX з’їзду КПРС, що змагаються з «Росією». Вони виростили в 1970 році найвищий в районі врожай зернових — по 37,3 цнт з га. В середньому врожайність зернових в аджамських колгоспах за восьму п’ятирічку зросла більш як у півтора раза. Поголів’я великої рогатої худоби збільшилося до 7152 голів. Підвищилися надої молока: якщо в 1965 році від кожної фуражної корови в колгоспі ім. XX з’їзду КПРС надоювали по 1897 кг молока, то в 1970 році — 2780 кг, в колгоспі «Росія» відповідно 1605 кг і 2222 кілограми.

Таке значне підвищення врожайності полів і продуктивності тваринництва стало можливим завдяки розгортанню соціалістичного змагання. Понад третина трудівників села охоплена вищою його формою — рухом за комуністичне ставлення до праці. 60 з них уже здобули звання ударника комуністичної праці. Економічному зміцненню колгоспів сприяє їх спеціалізація. Так, з 1970 року артіль ім. XX з’їзду КПРС спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби, в інших колгоспах, кожна бригада має той чи інший напрям: зерновий, м’ясо-молочний тощо.

Успіхи аджамських трудівників високо оцінила Батьківщина. За двадцятиріччя (1951—1971 рр.) близько 700 з них нагороджено орденами і медалями. Найвищу урядову нагороду — орден Леніна одержали В. Ф. Литовка, Д. Л. Охріменко, І, Д. Жосан та І. Є. Маленко, орден Жовтневої Революції — Я. Л. Пушкаренко, орден Трудового Червоного Прапора — Б. М. Гранат, П. Г. Набока, І. І. Пушкаренко, Ф. С. Швендик, В. О. Щербань, П. С. Крупченко, А. Г. Куяні Н. Куроп’ятник. Ленінською ювілейною медаллю відзначено 273 кращих трудівників села в т. ч. 106 комуністів. На початку дев’ятої п’ятирічки аджамські хлібороби виростили зернових в се¬редньому по 32,6 цнт з га, а озимої пшениці — по 40,3 цнт з га, цукрових буряків — по 268 цнт. Найвищі показники у колгоспників спецгоспу ім. XX з’їзду КПРС: по 44,8 цнт озимої пшениці і по 290 цнт цукрових буряків. У відповідь на постанову ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік» аджамські трудівники в 1972 році взяли на себе підвищені соціалістичні зобов’язання і успішно їх виконують. З кожним роком зміцнюється матеріально-технічна база колгоспного виробництва. Господарства мають потужну сучасну техніку; 60 автомашин, 257 електромоторів, 104 трактори, 54 комбайни та багато інших машин. На їх ланах використовується також авіація. У всіх колгоспах є добре обладнані майстерні для ремонту техніки. Курс партії на посилений розвиток сільського господарства на основі його інтенсифікації підвищив трудову активність і творчу ініціативу селян. В авангарді, як завжди, ідуть комуністи.

У післявоєнні роки досить швидко розвивається місцева промисловість. В збудованому 1958 року райхарчокомбінаті — 8 цехів: консервний, що випускає до 1 млій банок на рік, маслоробний, круп’яний, кондитерський, борошномельний, комбікормовий, безалкогольних напоїв і хлібобулочних виробів. З середини 60-х років став до ладу завод цегельних, залізобетонних та дерев’яних виробів.

Він виготовляє за рік понад 1,3 млн. штук цегли і більш як 1000 кв. метрів столярних виробів. На промислових підприємствах Аджамки працюють 442 робітники. Всі вони з року у рік перевиконують свої виробничі завдання. Протягом 1964—1966 рр. Кіровоградський облрибкомбінат спорудив у заплавах річки Аджамки риборозплідник на 42 гнізда. Останнім часом тут виводиться і реалізується по 3,5 млн. мальків на рік. Свою продукцію риборозплідник відправляє не тільки господарствам Кіровоградщини, а й Кримської, Дніпропетровської, Черкаської, Херсонської та інших областей України. За роки восьмої п’ятирічки середньомісячна оплата праці колгоспників збільшилася в півтора раза і тепер становить близько 90 крб. За останні два десятиріччя в Аджамці споруджено понад 1000 житлових будинків. Село повністю радіофіковано і електрифіковано. В селі 30 крамниць, з них понад 10 — спеціалізованих. У 1971 році населенню продано промислових і продовольчих товарів майже на 3 млн. крб.— у півтора раза більше, ніж у 1961 році. В селі є майстерня ремонту побутових приладів, швейна і взуттєва майстерні, фотографія, перукарня тощо. Працюють чайна, їдальня, 6 буфетів, будується кафе, У 1971 році завершено будівництво нових приміщень дільничої лікарні на 80 ліжок і поліклініки з 14 лікарськими кабінетами. Крім лікарні і поліклініки, є ще 4 медпункти. Населення обслуговують 10 лікарів і 40 чоловік середнього медичного персоналу. Кожного літа сотні школярів Аджамки та навколишніх сіл відпочивають у піонерському таборі «Орлятко» при восьмирічній школі № 6.

В середній, двох восьмирічних і початковій школах 99 учителів і вихователів навчають близько 1100 дітей. Понад 100 чоловік здобувають знання у середній школі сільської молоді. При школах обладнано три ленінські кімнати, є навчальні кабінет» і виробничі майстерні. Сільська Рада і комсомольські організації ухвалили допомогти закінчити вечірню та заочну школи всім сільським юнакам і дівчатам, які працюють на виробництві. З 1967 року при колгоспі ім.

Ілліча діють чотиримісячні курси трактористів. Тут уже здобули спеціальність понад 200 юнаків та дівчат з Аджамки та навколишніх сіл. В 1971 році близько половини працюючого населення села мало вищу, середню спеціальну і середню освіту. З Аджамки вийшов численний загін інтелігенції — вчителів, лікарів, інженерів, агрономів тощо. Змістовну виховну роботу серед школярів проводить палац піонерів, при якому організовано 9 гуртків, ляльковий театр. 1954 року при палаці піонерів створена клуб інтернаціональної дружби. Члени його підтримують зв’язки з учнями багатьох радянських республік, а також Народної Республіки Болгарії. В Аджамці є сільський і 3 колгоспні будинки культури із залами на 500-600 місць кожний. Тільки при сільському будинку культури працюють два музичні хоровий, художнього читання, вокальний і драматичний гуртки. 1971 року гуртківці поставили 46 концертів, на яких побувало близько 20 тис. глядачів. Аджамські аматори виступають на районних і обласних оглядах художньої самодіяльності, їх майстерність не раз відзначалася дипломами та грамотами. У трьох будинках культури є кіноустановки, в сільському — широкоекранна, “Сюди часто приїздять відомі професійні мистецькі колективи країни. В грудні 1970 року, у зв’язку з проведенням на Кіровоградщині фестивалю українських радянських кінофільмів на честь XXIV з’їзду КПРС та XXIV з’їзду КП України, в Аджамку завітала група кіномитців з Київської кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. 1970 року сільвиконком, підтримуючи ініціативу трудящих, відкрив при сільському будинку культури університет міжнародних знань та університет «Здоров’я». Крім місцевих лекторів, перед слухачами виступають спеціалісти обласних і районних установ та організацій. В осінньо-зимовий період тут щосуботи збирається сільськогосподарський гурток, а також гурток військово-патріотичного виховання. В Аджамці є 4 бібліотеки для дорослих, дитяча і 4 шкільних, фонд яких становить 85 тис. томів. Вони обслуговують понад 3 тис читачів. У життя трудящих Аджамки міцно ввійшли нові звичаї, обряди. Щороку вони урочисто святкують проводи зими, День урожаю, День тваринника, День пісні й танцю, організовують вечори трудової слави і проводи молоді до Радянської Армії. В урочистій обстановці проходить реєстрація новонароджених і вручення паспортів.

Велику роль у вихованні трудівників села на бойових, революційних і трудових традиціях старших поколінь відіграє краєзнавчий музей, створений на громадських засадах напередодні 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Багато зусиль до організації його роботи доклав учитель М. В. Головко. Експозиція музею дає можливість простежити історію села від його виникнення до наших днів.

Напередодні 40-річчя Радянської влади на центральній площі села встановлено пам’ятник воїнам, які полягли за його визволення від німецько-фашистських загарбників. У день 50-річчя Великого Жовтня поряд з пам’ятником В. І. Леніну відкрито обеліск Слави землякам, що загинули під час Великої Вітчизняної війни. Успіхи колгоспного виробництва, зростання культури на селі — наслідки великої організаторської і масово-політичної роботи, яку проводять комуністи. У складі 8 первинних партійних організацій — 196 членів і кандидатів у члени КПРС, з них 130 працює на полях і тваринницьких фермах. Міцною опорою парторганізації є 236 комсомольців, об’єднаних в 6 первинних організаціях. В селі діють також 26 різних громадських організацій: депутатські групи і пости, сільський комітет групи народного контролю, народні дружини, товариські суди, ради пенсійного забезпечення, жіночі ради, батьківські комітети, рада впровадження нових обрядів та інші. В їх діяльності беруть участь 678 чоловік сільського активу, серед них 80 депутатів сільс